Оподаткуймо багатих

СОЦІАЛЬНИЙ ПОДАТОК ЧАСТИНА I ЧАСТИНА I: Оподаткуймо багатих

Руйнування податкової системи в неоліберальні роки було контрреволюцією багатих, спрямованою проти повоєнної ідеї держави загального добробуту. Ця революція не тільки перевела значні кошти з державних фондів до заможних, але й значно збільшила податковий тягар на збідніле населення та примножила плату за державні послуги. Найбагатші уникли податків і стали набагато багатшими. А громадськість заплатила за це.

Зниження податків для багатих виправдовувалося тим, що нижчі податки на капітал та власників бізнесу стимулюватимуть економіку, щоб усі отримали вигоду. Це так звана теорія хлібних крихт, оманлива теорія, яка давно вже розвалилася. Крім того, стверджувалося, що при низьких податках податкові надходження зростуть, оскільки зменшиться ухилення від сплати податків. Досвід показав протилежне: капітал в податкових гаванях значно збільшився протягом неоліберальних років. Нижчі податки для багатих не зробили нічого, крім збільшення багатства багатих. Результатом стало послаблення позицій державних фондів. Ця ситуація потім була зустрінута продажем державної власності, приватизацією, аутсорсингом державних послуг, підвищенням тарифів та збільшенням податків для працівників та широкої громадськості, особливо для тих, хто має середні та низькі доходи.

Природа капіталістичної економіки полягає в тому, що вона постійно переказує гроші від тих, хто має мало або нічого, до тих, хто має багато і завжди хоче набути більше. Податкова система повоєнних років була покликана протидіяти цій неприродності, захищати суспільство від диктатури багатства. Інструментами були прогресивні податки; зокрема, оподаткування багатства, надприбутків та розміру й обсягу ринку. Неолібералізм зруйнував цю систему і випустив багатство на суспільство, посилив багатство та владу багатих і розчавив владу народу.

Але тепер неолібералізм впав як ідеологічна політика, і ніхто не відстоює теорію хлібних крихт, не червоніючи. Тому немає причин підтримувати податкову систему, засновану на неолібералізмі. Основна передумова справедливого суспільства, побудованого на інтересах народу, полягає в скасуванні податкової політики жорстокої економіки небагатьох і побудові податкової політики, яка відповідає економіці загального добробуту мас. Перша мета цієї політики – боротьба з накопиченням багатства та оподаткування багатих.

I. Ми оподатковуємо багатих: Податок на багатство

Щоб протидіяти несправедливості капіталізму, який постійно переміщує гроші від мас до небагатьох, необхідно запровадити податок на багатство. Податок на багатство – це податок на майно, що стягується з активів, які перевищують те, що можна вважати звичайною власністю заможних людей середнього класу наприкінці їхнього трудового життя. Податок на багатство має бути ступінчастим, від 2% на чисті активи понад 200 млн крон для подружніх пар до 9% для подружніх пар, які володіють понад 10 мільярдами ісландських крон. Можна припустити, що менше 1% платників податків сплачуватимуть податок на багатство, понад 99% ісландців не сплачуватимуть такий податок.

Податки на майно є найстарішими податками в Ісландії. Десятина республіки була податком на майно. Податки на майно стягувалися в Ісландії понад 900 років, доки неоліберальний екстремізм не визнав їх несправедливими. Податок на багатство був тимчасово запроваджений тут після Крах, серед іншого, щоб мати можливість оподатковувати частину загрозливих прибутків років "бульбашки".

Метою податку на багатство сьогодні було б оподаткування багатства, яке накопичили багаті через податкову революцію неоліберальних років, щоб повернути частину багатства, яке вони шукали в державному фонді. Це, отже, податок на аномальне накопичення багатства за інших обставин. Плани неоліберальних років щодо масового зниження податків для власників капіталу та бізнесу ніколи не були представлені нації, оскільки виборці тоді б їх відхилили. Зараз настав час показати цю волю в дії.

I. Ми оподатковуємо багатих: Дохід від капіталу та високий рівень доходу

Протягом неоліберальних років дохід від капіталу був відокремлений від інших доходів, а податки на нього були зменшені. Сьогодні гранична ставка податку на заробітну плату становить 46,25%, тоді як гранична ставка податку на дохід від капіталу більш ніж удвічі нижча – 22%. Найменш оплачувані люди на ринку праці сплачують майже такий самий відсоток свого доходу у вигляді податку, як і найбагатші власники капіталу. Дохід від заробітної плати оподатковується, а дохід від капіталу – ні. Бідна особа з інвалідністю та жінка-пенсіонерка сплачують місцеві податки своїй муніципалітету, але найбагатший власник капіталу не платить ані копійки.

Це несправедливість, яку необхідно виправити. Дохід від капіталу повинен обкладатися таким же податком, як і дохід від заробітної плати, а рівень податку повинен бути ступінчастим і високим. Податок на високі доходи застосовується насамперед тоді, коли дохід від капіталу та дохід від заробітної плати включені до однієї податкової системи та оподатковуються разом. При спільному оподаткуванні всіх доходів, громадськість з низьким доходом від капіталу отримала б податкове зниження завдяки особистій пільзі за чинними податковими правилами щодо податку на дохід від капіталу.

У повоєнні роки, час великого економічного зростання, граничні податки на ці доходи становили близько та понад 90% у нашій частині світу. На перших кроках, 60% податок на дохід понад 5 млн крон на місяць, 75% рівень доходу понад 20 млн крон на місяць та 90% рівень доходу понад 50 млн крон на місяць.

Ми оподатковуємо багатих: Податок на спадщину

Податок на спадщину – це, по суті, податок на дохід. Ті, хто успадковує, отримують активи та гроші, і це повинно оподатковуватися як інший дохід. Це основне правило. Однак у суспільстві існує згода, що звичайний спадок від одного покоління до іншого має бути виключений з оподаткування, що системи підтримки всередині сімей повинні поважатися. Це відповідає духу повоєнної податкової системи. Граничний податок на спадщину, найвищий податковий рівень, був порівнянний з найвищим рівнем податку на доходи фізичних осіб.

Зниження податку на спадщину в неоліберальні роки, перш за все, принесло користь заможним, створивши спадковий клас багатих людей, які успадковують не тільки велике багатство, але й владу та соціальний статус, що з ним пов'язані. Збільшення податку на спадщину є, отже, природною захисною відповіддю демократичної системи громадськості, захистом від перетворення нашого суспільства назад у домен спадкового класу.

Рівень податку на спадщину повинен бути таким же, як і податок на дохід. Безподатковий ліміт, з іншого боку, повинен базуватися на цінах на хороше житло. Якщо ви успадковуєте 75 млн крон, то 60 млн крон не оподатковуються, а 15 млн крон обкладаються звичайним податком на дохід. Тоді ви сплатили 4,8 мільйона ісландських крон податку на спадщину і зберегли 70,2 мільйона ісландських крон. Будь-хто, хто успадковує 20 мільярдів ісландських крон, з іншого боку, сплатив би за тими ж правилами, що й податкові рівні вище, 17,8 мільярда ісландських крон податку на спадщину і зберіг би 2,2 мільярда. Сьогодні ви сплатили б 7 млн крон податку на спадщину і зберегли б 68 млн крон, але особа, яка успадкувала багатство, сплачує трохи менше 2 мільярдів, але зберігає трохи більше 18 мільярдів, сплачуючи лише близько 10% податку.

Ми оподатковуємо багатих: Соціалістична пропозиція

Четверта пропозиція Соціалістичної партії Ісландії (Sósíalistaflokkur Íslands) виборцям на осінніх виборах відновити збір податків з багатих полягає у запровадженні податку на багатство, щоб повернути те, що найбагатші люди отримали з спільних фондів у неоліберальні роки, оподатковувати дохід від капіталу так само, як і дохід від заробітної плати, встановити високі рівні оподаткування спадщини так само, як і інших доходів, якщо вона перевищує ціну хорошої квартири.

Метою цього є не тільки отримання доходів для державних та сільських фондів, але й збільшення справедливості та розподілу влади в суспільстві. Нестримний капіталізм, якому не протистоїть податкова система, створює диктатуру багатства, суспільство несправедливості та жорстокості. Податкова система є, отже, інструментом для впровадження більшої любові, примирення та справедливості.

Але цього недостатньо. Багаті мають незліченні способи ухилення від сплати податків, як у рамках спотворених законів, так і шляхом приховування активів, фальсифікації доходів та ухилення від сплати податків іншими способами. Низькі податки для найбагатших – це лише ще одна гілка податкової політики жорстокої економіки. Інша – це безліч винятків та слабкий податковий контроль.

Ще однією метою податкової політики соціалістичної податкової системи є, отже, закриття лазівок у податковій системі та значне посилення податкового контролю для великих компаній та багатих.