Новина
10 травня 2018 р.Хоче розслідувати приватизацію Granda
«Нам потрібно розібратися з неолібералізмом, не лише з тим, як були знижені податки для багатих, підриваючи систему соціального забезпечення, але й з тим, як кілька сімей змогли привласнити державну власність. Для нас, мешканців Рейк'явіка, продаж Bæjarútgerðin є найважливішим. Цей продаж ознаменував початок неолібералізму та приватизації державної власності в Рейк'явіку», – каже Рейнхольд Ріхтер, головний довірений представник в Ísal та кандидат від соціалістів у Рейк'явіку.
Продаж Крістьяном Лофтссоном та його партнерами своєї частки в HB-Granda нещодавно спонукав Рейнхольда розслідувати справу. Сім'ї Крістьяна та його ділових партнерів продали свою частку за 21,7 мільярда крон Гудмундуру Крістьянссону з Brim. Крістьян та його партнери придбали свою частку в HBGranda у 1988 році, коли вони разом із Sjóvá купили 78% частки міста Рейк'явік (Reykjavíkurborg) у Granda.
«Мер Давід Оддссон продав цим людям частку мешканців міста в Granda за 500 мільйонів крон у 1988 році», – каже Рейнхольд. «У сьогоднішніх цінах це близько 2 070 мільйонів крон. І акції, продані нещодавно, є лише частиною того, що Давід продав у 1988 році. Крістьян та його партнери, ймовірно, заплатили близько 1 400 мільйонів крон у сьогоднішніх цінах за те, що вони продавали за 21 700 мільйонів крон. Таким чином, вони отримали прибуток понад 20 мільярдів крон через кумівство. Це називається клікратією, олігархією, де приватні друзі можновладців отримують вигоду від привласнення державної власності. Така ситуація в Росії та багатьох країнах Східної Європи, але в Ісландії цей стан триває вже багато десятиліть».
Рейнхольд каже, що ситуація, ймовірно, ще гірша. Коли Давід Оддссон був мером і врятував Ísbjörninn від банкрутства у 1985 році, об'єднавши цю компанію з Bæjarútgerð Reykjavíkur, міська скарбниця взяла на себе значні борги компанії, що становили майже 1,5 мільярда крон у сьогоднішніх цінах.
«Тому можна стверджувати, що мер Давід продав частку мешканців міста майже за безцінь», – каже Рейнхольд. «Ту саму частку, що була продана нещодавно за 21,7 мільярда крон. За цю суму можна було б щось зробити. Щось розумніше, ніж віддати Крістьяну Лофтссону та його партнерам. Я сумніваюся, що мешканці міста проголосували б за такий результат сьогодні». Він зазначає, що 20 мільярдів можна було б використати як 20% початковий внесок для будівництва чотирьох-п'яти тисяч квартир.
Рейнхольд пропонує розслідувати цю історію. «Хоча ми не можемо повернути ці активи, ані отримати прибуток від тих, хто їх привласнив, все ж краще знати історію. Як державна власність була передана кільком особам у роки неолібералізму», – каже Рейнхольд.
Bæjarútgerð Reykjavíkur була заснована після війни, щоб забезпечити роботою рибалок та робітників у Рейк'явіку. Вона гідно працювала до кінця 1970-х років, коли зіткнулася з проблемами, як і більшість риболовецьких компаній країни. Незважаючи на розширення територіальних вод, вилов скоротився, а надмірні інвестиції обтяжували риболовецьку галузь. Система квот була запроваджена саме для зменшення інвестицій та зниження витрат на риболовлю.
Але перш ніж ефективність системи квот змогла покращити роботу муніципальних риболовецьких компаній, їх продали не лише в Рейк'явіку, а й у Хабнарфьордурі, Акюрейрі та інших місцях. Таким чином, приватні особи, у більшості випадків посвячені та вкорінені члени Партії незалежності (Sjálfstæðisflokkurinn), отримали прибуток від системи квот. Громадськість, власники муніципальних риболовецьких компаній, нічого не отримала.
«Це була не менш кривава приватизація, ніж приватизація банків свого часу», – каже Рейнхольд. «Саме муніципальні риболовецькі компанії та компанії кооперативного руху поставили ісландців на ноги після війни. Вони були засновані для забезпечення людей роботою. Сьогодні ці державні та колишні соціальні активи опинилися в руках кількох сімей, які не вагаються закривати рибопереробні заводи та звільняти десятки й сотні працівників, якщо вважають, що можуть на цьому заробити. Таким чином, приватизація стосується не лише грошей, а й того, щоб люди могли жити в безпеці та мати стабільний дохід».